Досвід українських ветеранок

Ділиться Дарья Андрусенко-Якотюк.

Сторіччя нам - жінкам вбивали у голови, що наше місце на кухні та в полі, ми зобов'язані народжувати і виховувати дітей, піклуватися про чоловіків, допомагати батькам і при цьому мати гарний вигляд та щиру щасливу усмішку на обличчі.

Мало хто дійсно ставив питання та чекав відповіді - чого саме хоче жінка?2014 рік без питань дав на це відповідь усьому світу: українська жінка виявилася берегинею, але й бійчинею, яка вміє тримати зброю, лагодити техніку, пристосовуватися до будь-яких умов.

Жінка стала солдатом на справжній війні; але ніхто, як і раніше, не спитав жінку - чого їй вартував цей вибір.

Адже на ваги стали родина та Україна. Стереотипи та вікове виховання і поклик серця. Жінка обрала серцем, яке розірвалося між бойовими діями на фронті та домом.

Якщо хтось вважає, що залишити дитину, чоловіка чи батьків та пояснити їм свій вибір - це легко, тоді ця людина ніколи не робила безкорисливо вибір.

Жінка на війні не припиняє турбуватися та піклуватися про родину, з тією тільки умовою, що родини стає дві. Вона робить телефоном домашні завдання з дитиною, та малює карти бою з командиром. Обирає ліки для матері та вишукує можливості отримати їх на підрозділ. Пояснює своєму чоловіку, які потрібно купити речі на зиму та вирішує технічне забезпечення на підрозділ. Це важко, але жінка сильна навіть тоді, коли сили немає, а головне, що жінка на війні стає плечем для своїх побратимів. Вона подруга, порадник, сестра та мати. Вона фея, яка може закрити будь-яке питання, вона побратим, який прикриє спину.

Але будь-яка сила має межу і жінка повертається у мирне життя; вона так багато чула оте "повертайся, тебе чекають вдома", вона повірила та повернулася. Повернулася в нікуди.Чоловік чи пішов чи просто став іншим - він так і не пробачив їй її вибір, дитина виросла і більше ставиться до неї, якби як до мами, але без тої довіри та розуміння, який би вона хотіла. Батьки, батьки просто кожного разу дивитися із жалем та трохи з осудом. Взагалі осуд став для неї нормою, як і відчуття провини перед усіма.

Жінка закрилася, закрилася у собі. Ліпше взагалі не відчувати будь-що ніж намагатися хоч комусь пояснити свій вибір, який їй так здавалося вона зробила заради їх усіх. З часом таке існування стає нестерпним. Жінка звикла відсувати. Жити своїми почуттями й вона вирішує попросити допомоги.

Звичайно, перше, що спадає на думку - це підтримка держави. Жінка впевнена, що війна, яка триває вже майже вісім років дала змогу державним органам розробити програму що працює задля підтримки таких як вона.На просторах інтернету гуляє безліч інформації про підтримку військових від психологічної реабілітації до отримання житла тощо, але реальність виявилася тільки літерами в інтернеті.

В Дніпропетровській області не існує жодної робочої державної програми, де жінка може отримати професійну психологічну реабілітацію, як особисто, і що найважливіше - з родиною.Не існує програми медичної яка б враховувала потреби жінки (мамолога, гінекологія, репродуктивного огляду тощо).Більше того діти ветеранок, якщо вони мають іншу прописку не підпадають під будь-яку соціальну допомогу.

Жінка, яка повернулася з війни не продовжує своє попереднє життя - вона починає все спочатку, але навіть така поста річ, як отримання нового фаху чи підвищення кваліфікації не надається державними органами, вірніше вибір, який надає держава не враховує ані бажання жінки, ані сучасних вимог.

Жінка за розумінням держави може бути чи касиром, чи продавцем. Все.

Багато хто наразі говорить, що наразі не проблема брати участь в будь-який грантовій програмі та отримати фах та нові знання, але жодна така програма не враховує, що більшість ветеранок мають вік 30+ та багато обов'язків, перше - це заробіток в таким чином більшість програм просто недоступні жінкам за браком часу.

В нашій області не існує також програми матеріальної підтримки ветеранок окрім біржі працевлаштування, яка б дала жінкам встати на ноги та мати час на розвиток та самоідентифікацію та самореалізацію.Я повторюся: жінка повертаючись з війни, не продовжує життя, вона його починає з початку, але це вже не її вибір, - це вибір суспільства та держави, заради якої вона відмовилася від свого життя, заради життя та свободи інших. Починає без жодної підтримки. Сама.

Повністю відео виступу Дар'ї дивіться за посиланням